«Що робити, якщо діти постійно шумлять у групі»

                                       Консультація- міркування для вихователів

  Перша реакція вихователя на галас дітей – зауваження, десята – крик. Але чи доцільно взагалі сварити дітей за шум у групі? 

Діти в групі часто галасують так, що в кінці дня у вихователів болить голова, а горло втомилося від повторів: «Тихіше, тихіше, не кричіть». Щоб зрозуміти, коли боротися з шумом у групі, а коли його дозволяти, розгляньте поширені причини шуму та дізнайтеся, чому голосне спілкування може бути корисним для дошкільників.

 Визначте причину галасу

Не завжди причина голосного спілкування - конфлікти між дітьми. Вони можуть кричати від утоми чи просто так грати. Для того щоб правильно вибудовувати взаємодію з дітьми, визначте причини,  з яких дошкільники кричать у групі. Вони можуть бути пов’язані як з настроєм дитини в конкретний момент, так і з проблемами у вихованні.

 Емоційне напруження.

Людина здатна регулювати інтенсивність того, як вона виражає емоції, коли має життєвий досвід і практику. Дошкільники, особливо молодшого віку, не вміють свідомо відстежувати, чи не заважає їхній крик або інші емоції кому-небудь іншому. Вони в більшості ситуацій бояться проявити себе й говорити голосно. Але навіть такі діти шумлять , якщо переживають інтенсивні емоції.

Резонансний стан.

Якщо в дитини немає змоги виразити емоції одразу або вона відчуває стрес, злиться,  їй здається, що її не чують, - вона може почати кричати за першої нагоди.

Шум навколо.

 Шум у групі самопідкріплюється. Що галасливіше в групі, то голосніше діти говорять, щоб перекричати шум. Навіть неінтенсивні фонові шуми змушують дітей підвищувати голос.

Утома.

Коли діти втомлюються, вони розгальмовуються, гірше керують рухами й роблять щось «зайве», нефункціональне. Голосом у такому стані діти також часто не здатні керувати.

Особливості особистості.

Якщо дитина гіперактивна, педагогічно занедбана, часто поводиться демонстративно,  істерить, хоче домінувати, протестує - вона голосно виражає свої емоції.

Латентне навчання.

Діти часто отримують суперечливу інформацію про шум. Наприклад, батьки кричать на дитину, або вихователь підвищує голос, щоб заспокоїти дітей, і голосно каже: «Тихіше». Дитина чує, що всі кричать, але їй чомусь забороняється. Дошкільник вірить діям, а не словам. Тож навіть якщо дитина старається дотримувати словесних інструкцій дорослих і ровесників, діє так зване латентне навчання. Тобто дитина мимоволі засвоює, що кричати можна й навіть треба, якщо є якісь обставини: хочеш, щоб тебе почули, злишся тощо.

Допоможіть дітям «приборками» шум

   Не вимагайте від дітей постійної тиші, але намагайтеся регулювати рівень шуму в групі. Адже постійний шум стомлює дітей, знижує концентрацію їхньої уваги, може підвищувати артеріальний тиск. Через це в групі росте напруження й усім стає складніше спілкуватися.

   Навчайте дітей регулювати гучність голосу, а не обмежуйтеся нездійсненним правилом: «Не можна галасувати». Використовуйте  нескладні прийоми та ігри, що допоможуть створити в групі сприятливу атмосферу, де всі будуть одне одного чути й при цьому не доведеться розмовляти пошепки.

  Якщо діти здатні говорити й звучати не лише тихо, але й голосно, це свідчить про їхній психологічний добробут, про те, що вони помірно розкуті та здатні діяти спонтанно. Водночас людям, які говорять неголосно, зазвичай складно представляти себе. Через це таких людей часто не чують, не помічають інші. У результаті вони накопичують негативні емоції, зокрема агресію, і стають невротичними й тривожними.

  Психічно здорові дошкільники не можуть галасувати завжди. Якщо дитина часто кричить і при цьому погано поводиться,  має проблеми з моторикою, порекомендуйте батькам обстежити дитину в невролога, психолога та логопеда.

  Спонтанні стани дошкільників, коли вони вільно грають, галасують і не бояться, що дорослий погано їх оцінить, - це стихійна психотерапія, і вона потрібна дітям. Їм необхідно галасувати й рухатися кожен день, причому так, щоб не думати про те, як на це відреагують вихователі або батьки.

Отже, перш ніж змушувати дітей помовчати, встановіть причини, з яких вони галасують. Навчайте дітей регулювати свою гучність і встановіть у групі певні правила шуму. Однак пам’ятайте , що інколи треба влаштовувати «хвилинки шуму».